Віршів віночок

Віртуальна поетична збірка 

Шевченку 

Як я люблю тебе, Тарасе,

Твої безцінні твори – вічні.

Я прочитав тебе відразу,

І твоє слово в серці світить.

Коли я бачу важку долю

Народу нашого у творах,

Тарасе, вірю: твоє слово

Не потьмяніє вже ніколи.

Бо в ньому – доля України,

У ньому – віра і надія.

Я ще малий,

Міцніє в щастя моя віра.

Живіте вічно, віщі твори!

Світи шляхи, Тарасе любий!

Сьогодні все ми переборим,

Бо є Пророк, якого любим!

Автор: Глущенко Назар, учень 4 класу Військової СШ,

 член літературної студії «Віконечко»

Вчитель:Козлова О.О.

 Одна єдина Батьківщина

У Солонянськім  нашім краї

Реве та стогне Дніпр широкий;

І край доріг стоять тополі,

Біля села ставок глибокий,

Коло води верба схилилась,

Калина в лузі зашарілась…

Ось сонце сходить, зоря палає -

Краса така, що серце завмирає!

Край  Солонянський  і моя Вкраїна –

Моя мала й велика Батьківщина.

 Милуюся чудовим сонцеграєм

Й маленького Тараса уявляю.

Шевченко, як і я, любив свою країну,

І їй  свої вірші  присвячував  єдиній.

Кобзар свій край оспівував колись,

Вже двісті років, як він народивсь.

Та слово його вічне і живе,

Людей воно хвилює і мене,

Бо щиро і з любов’ю він  писав про Україну,

Яка для нього і для мене є єдина.

 Автор: Догонова Юлія, учениця 5 класу Незабудинської СШ

Вчитель: Дубина Ірина Іванівна

Пам’ять про Шевченка

Дуже швидко минають роки за роками,

Ось і ми вже стали майже підлітками,

А пам’ять про Шевченка все так же жива,

Кожна розповідь про нього – завжди зворушлива.

Із дитинства Тарасик підпасичем був,

На собі людське горе і розпач відчув.

Душа кріпака ще із малечку бунтувала.

Спосіб боротьби давно шукала.

Та, мабуть, зовсім не випадково,

Міцною зброєю обрав він слово.

Ним закликав він всіх пригноблених повстати,

І в ріднім домі щастя збудувати.

  

Ювілей Шевченка

Незабаром будем відзначати ювілей,

До Канева з’їдеться багато гостей.

Щоб данину пам’яті Кобзарю віддати,

Хвилиною мовчання вшанувати.

-         Тарасе, ми тебе чуємо крізь століття!

Слово гучне твоє зламає перешкоди і лихоліття.

Міцне воно, неначе граніт,

І нині гордо лунає на весь світ.

Допоки буде людство існувати,

Воно народи буде всі єднати.

Хай завжди на землі мир буде,

-         Бережіть його, добрі люди!

Малий підпасич

Вже давно сховалось сонечко в гаю,

А Тарас малий собі читає…

І розбіглися малі ягнята,

Зупинились біля мазанки – хати.

Так читанням хлопець захопився,

Що за панську   отару він забувся.

Вмить дитинство щасливим стало,

Смутку, горя, як і не бувало.

Та, на жаль, то був лиш сон дитячий,

Не приніс він підліткові вдачі.

Він так швидко вже скінчився,

Тут Тарасик аж схопився.

Вмить поглянув на ягнята,

Треба їх було збирати.

Щоб погнати їх до панського двору

У вечірню літню пору.

Доведеться кари хлопчику чекати,

Шкода, що немає батька й мами.

Що могли б дитину приласкати

І покликати в теплу хату.

  

         Автор: Личман Максим, учень 4 класу Малокалинівської НСШ

Вчитель:  Дрюкова Н.В.

  

Вірші учнів Миропільської НСШ
Продченко Наталії, 7 клас,
Шокотька Дмитра, 6 клас,
Янишівської Анжеліки, 5 клас.

Глибина Тарасових думок

Він був поетом не тільки того покоління.

Він є поетом всіх часів й епох.

Ті вірші відкривали всі його сумління.

А чи правдива влада? А чи існує Бог?

У нього вірші – глибина століть висока.

Він є поетом всіх часів й епох!

Автор: Гайдар Яна, учениця 6 класу Криничанської СЗШ  

Вчитель: Багорко Тетяна Миколаївна

 Борець за волю

Сторінку за сторінкою гортаю,

У глибокій задумі вірші читаю.

У них – споконвічне прагнення народу,

 Здобути жадану волю і свободу.

Маленький хлопчик – сирота,

Не тратив марно дитячі літа,

Тяжко змалечку працював,

Горя багато у житті зазнав.

Один – одним залишивсь, як билина в полі,

Лягла тягарем на плечі кріпацька доля.

За нею – чорні дні, поневіряння,

Й незламна дума про навчання.

Чужі він пас ягнята в будні й свята,

Душу розривала панщина проклята.

А думка жевріла давно –

Зібратися  за родинним столом.

І, щоб пташина у вишневім саду співала,

А матінка з сестрою вечерю подавала.

Опісля – колискову заспівала,

У тепле ліжко спати поклала.

Та то були лише нав`язливі думки,

Вони терзали душу від розлуки.

Карав себе він, а не каявсь в казематі,

Вірші писав про матір, тата.

Поет, художник, Божий дар –

Відомий світові Кобзар.

Відтоді співцем горя народного став,

Знедолений люд віршами на повстання підняв.

      На вічну пам`ять Шевченку

Незабаром двохсотлітній ювілей,

Збере Україна чимало гостей.

Щоб пам'ять про генія людства відсвяткувати,

Вкотре, словом добрим Шевченка згадати:

-         Кобзарю, ми тебе чуємо крізь століття!

                           Ти – наше сучасне, колишнє й майбутнє…

Слова твої стають завжди дороговказом:

-         Єднаймося ж, брати, живімо в дружбі разом!

Між заходом і Сходом, щоб не було розколу,

Борітеся  за спільне щастя й волю.

Не дайте втрутитися у долю ворогам,

Прощення тоді не буде вам.

В ріднім домі має бути завжди свобода і воля,

Не давайте в нім панувати ніколи   нікому.

Бережіть наших пращурів надбання,

Передайте нащадкам у вічне користування.

Вогонь свободи, дух, щоб не жеврів, і не погас,

Тримайтесь дружно, бо багато Вас.

Чужого вчітеся і навчайтесь,

Та в жоднім разі рідного не забувайте.

Щоб хвилі по Дніпру несли лиш добрі вісті,

Із – за кордону мандрували щирі гості.

З Карпат повсюди линув голос трембіт:

Ми – українці, ми – разом, хай знає весь світ!

А Україну талантів, геніїв країну,

Вільну, незалежну, єдину,

Ніхто й ніколи не поборе,

Нехай її ніколи не спіткає горе.

Поет, письменник, Божий Пророк

Земле рідна! Уклін доземний тобі!

За те, що ти Шевченка породила.

Була колись ти в споконвічному ярмі,

А нині – розпустила крила.

Раз у сто років народжуються генії такі,

Вони як ангели спускаються на землю.

І хай водою спливають бурхливі роки,

Світло Шевченка очі людству відкрило,

Звістило для помсти годину.

Дихати стало легко, виросли крила

Запанувало щастя в Україні.

Поет, письменник, Божий  Пророк

Омріяв, оспівав, наближав довгождану свободу.

Передбачив життя щасливий крок

Всього вкраїнського народу.

Не зламали його ні тюрми й каземати,

Постійні переслідування і арешти,

Бо мріяв він, щоб рідна Україна – мати

Отримала свободу врешті.

Писав Шевченко посланія землякам своїм,

Щастя, волю, свободу оберігати.

Всім тим: і мертвим, і  живим,

Про добробут усіх постійно дбати.

Щоб єднались всі, дружили,

У мирі й злагоді завжди жили.

Міць держави, щоб  не розбили ворожі сили,

А українці одне одного любили.

І не один, щоб відзначала ювілей,

Було, щоб мирне небо над головою.

На Чернечій горі, щоб зустрічали ми гостей,

Відзначали Шевченкове свято.

Автор: Стеценко Владислав, учень 9 класу Малокалинівської НСЗШ  Вчитель: Дрюкова Н.В.

  

Кобзареве слово

                                           Я вірю читаючи,                                            

я вірю і мрію.

Тарасів "Кобзар" гортаючи,

його важку долю розумію.

Я бачу малого Тараса,

що під тином схилився,

і молодого Шевченка,

котрий на чужині журився.

Я чую Тарасове слово,

чую його крізь століття,

і вірю: витримає народ український,

усі незгоди і лихоліття.

Бо ми - Тарасові діти,

"Кобзар" його учить нас жити.

Вслухаймося в Тарасове слово.

Вчімося Україну любити!

                    

Автор:  Кійко Юлія, 6-А класу Солонянської СШ №2

Вчитель: Горпиняк Тетяна Миколаївна

Сонет Шевченку
Рідна ненька-Україна нам всім добра, мила.
Тут яскраве сонце сяє, землю звеселяє.
Пісня солов`їна у гаю дзвенить,
Червоная калина кетягом бринить.

У саду бджолиний рій медами гуде,
На бабусиній хаті лелека гніздо своє в`є.
Барвінком і м’ятою земля звеселилась.
Під горою понад ставом верба похилилась.

Вітер волі та свободи над полем гуляє,
Український дух козацьку душу звеселяє.
Тут слово Шевченкове живе і донині,
Розуму, правди вчить кожную дитину.

Буду Шевченкові вірші читати,
Справжньою українкою буду зростати!

Автор: Клокова Марія, учениця 5-А класу Солонянської СЗШ №2
Вчитель: Горпиняк Тетяна Миколаївна