Хвала і слава Кобзареві

2014 рік — рік вшанування видатного українського поета і художника Т.Г.Шевченка. Скільки сказано слів, а ще скільки невідомо про життя та творчість Великого Кобзаря. Ось і сьогодні учні 4А класу  завітали до шкільної бібліотеки на літературні читання. Уважно слухали діти розповідь про рід Шевченків, про нелегке життя на Україні та складні життєві долі прадідуся та дідуся Т.Г.Шевченка, з цікавістю розглядали портрети поета та його родини,  малюнки до його творів.  І звучать рядки вірша

Хвала і слава Кобзареві

Од роду й до роду,

Що сміливо кликав люд

Битись за свободу.

Мов троянда, розквітає

Вільна Україна,

Народ повік не забуде

Великого сина.

Такий незвичний урок підготувала та провела бібліотекар Солонянської СЗШ № 1 Веренкевич Тетяна Григорівна. Пропонуємо Вам поринути в історію Шевченкового родоводу.

Гілки Шевченкового роду

     Перекази про рід Шевченків ведуть свій  початок від прадіда Тараса – Івана на прізвисько Швець. Замолоду він козакував, і був козаком не абияким, а кошовим писарем.

  Одружився Іван уже немолодим, та від Січі відходити не збирався. Проте не так склалося, як гадалося. Несподівано померла дружина Івана, і мусив козак сам-один ростити улюблену дочку Єфросинію. А прізвисько своє Швець одержав за те, що шив людям чоботи.

       На два роки раніше від дочки Швеця  Єфросинії народився хлопчик Андрійко. Батьки його були люди бідні, під час голоду вони померли, залишивши сина сиротою. І пішов малий сирота світ за очі, сподіваючись пристати десь у найми. Бозна-якими манівцями він блукав, аж поки натрапив на козаків-молодців. Вів козаків Придніпров’ям сотник першої сотні Чигиринського полку. Цей уже немолодий суворий вояка не мав ні дружини, ні дітей. І защеміло його серце, коли побачив обірваного, виснаженого Андрія. Сподобався йому хлопчина, який захоплено дивився на баских коней, на козацьке вбрання, на пістолі, шаблі і списи.

      Вирішили козаки взяти сироту з собою. По кількох роках Андрій, який тепер мав прізвисько Безрідний, вивчився від свого названого батька-сотника грамоти, і той призначив його у своїй сотні писарем.

       Та несподівано сталося лихо – його названий батько наклав головою в тяжкім бою. І охопив Андрія відчай, бо знову лишився самотнім, знову не мав до кого прихилитися і подався навесні до рідного села.

       Його стара хатинка зовсім розвалилась, і Андрій поставив у садочку собі курінь, вирубав скрізь бур’яни та й заходився господарювати. За роботою світу Божого не бачив, але ж таки не втерпів і якось вийшов увечері до гурту молоді. І в той вечір припала йому до серця Єфросинія, дочка Швеця.  Восени молоді побралися. Андрій оселився на садибі Івана Швеця, через що й почав прозиватися Андрієм Шевченковим.

Подружжя прожило  хоча й нелегке, але довге і щасливе життя. І мали вони аж четверо синів. Найстаршого з них знають тепер усі, хто цікавиться життям Тараса Шевченка. Це був Іван Андрійович Шевченко, улюблений дід малого Тараса.                               

Про діда Івана, так само як і про інших дідів та бабусь Тараса Шевченка, у великій Шевченковій родині збереглося багато цікавих переказів. Нині їх чують від своїх дідусів та бабусь наймолодші, вже у шостому та сьомому поколінні, нащадки великого поета. Слухають і радо прилучаються до свого роду – племені. Роду козацького, мужнього, чесного.               

Цікаво зауважити, що в сучаснім Шевченковім роду, який налічує вже близько тисячі нащадків, є чимало людей, здібних до малювання, музики, літератури.                                     

Найвідоміший із старшого покоління нащадків – онук по сестрі Катерині – Фотій Степанович Красицький,  визначний  український художник початку нашого століття, співець українського села.

Невмирущий Шевченковий рід, як  незламна воля українського народу до свободи та незалежності.

Шануючи Великого Кобзаря, ми вклоняємось йому за нетлінне слово, за любов  до рідної мови, надію і віру, що Україна буде і що зійде над нею щаслива зоря  свободи й розквіту. Тож живімо Шевченковими заповітами – й ми збудуємо Україну. З Тарасом Шевченком і «Кобзарем» Україна і її народ – непереможні!

Веренкевич Т.Г., бібліотекар Солонянської СЗШ № 1