«…він був хоробрим войовником за права і волю людей»

Мої роздуми про Шевченка

(реалізація проекту «Іду душею до Тараса»)

«…він був хоробрим войовником за права і волю людей»

Дитячі спогади… Що може бути краще за те, як люблячий батько читає на ніч книгу, але не збірочку казочок, я якусь велику, товсту, стару-стару, де так цікаво написано… З вуст тата линуть вірші, по маленькій щічці доні стікає бігла сльоза… Тато читав «Тополю», а я просто плакала, бо шкода було ту юну дівчину. Ще було щось про русалку, про москалів, але донечку охопив сон і снилася Катрусі «Катерина»… Добре, що тато не дочитав до кінця, тоді точно  не уникнути  сліз та дитячих запитань.

Згадую… Невільна усмішка виступила на обличчі, перед мною саме ця книга – така ж товста, така ж стара, але зміст сприймається зовсім по-іншому. Не видно більше сліз на рум’яних щоках, лише біль у серці та клубок у горлі здавили душу, коли я через роки вже сама дочитала «Катерину»…

Так, це Вона, книга, яка стала володаркою літератури – «Кобзар». Це реліквія родини та безцінний скарб українського народу. Тепер читаю

Тараса Григоровича сама, перед очима козаки, що боролися за свою свободу та безнадійно закохані дівчата, що чекали коханих з походів, тільки не кожна знаходила собі щасливу долю. Ось пан муштрує кріпака, тут мати на панщині синочка сповиває…

Тогочасний світ був жорстокий та дуже несправедливий, але наш геній вистояв!                         Тарас Шевченко виріс серед дійсності, яку описав у свої творах, з дитинства страждав, терпів приниження, гноблення, але він вирвався з рабства і прийнявся захищати свою батьківщину. Тоді його мрії та намагання були захмарними та незрозумілими, але Шевченко – це пророк нашого народу, Він знав на що йшов та чого хотів досягти у своєму тернистому житті. Тарас терпів заслання та катування, мучився фізично, а ще більше морально, бо бачив як страждає Україна, як чужинці знущаються над його народом. Він не підіймав людей до повстання та не закликав до війни, а словом чинив революцію, розплющивши очі на правду, на тогочасне становище українців. Тарас Григорович не мав сім'ї та дому, віддав особисте життя, волю – усе, аби ожила та розквітла Україна.

Так, люд український! Озирнись! Цей геній та пророк боровся за краще становище батьківщини у набагато гірші часи, а ми, люди XXI століття  злякалися та склали руки?! Ні! Треба встати та продовжити те, що наш «батько» почав. Він за це життя віддав, а нам просто треба розплющити очі та воскресити Україну, бо все – в наших силах!

                       Катерина Глущенко, учениця 10 класу Військової СЗОШ